ВІТРИ СПОДІВАНЬ

Роман

 

ДЕСЯТНИК ПАВЛО

…Той наблизився і батогом оперіщив по плечах Марка. Він аж зігнувся, та коли нападник хотів ще раз його полоснути, Пелих перехопив пужално* і, вмить обернувши його навколо руки, смикнув так за нього, що той вершник гепнувся на землю через кінську голову. Спритним виявився й вершник, бо зараз же схопився на ноги, силкуючись вихопити шаблю. Та в Марка вороття назад уже не було. Він сплигнув зі свого Лилика і щосили зацідив кулаком у пику напаснику. Той впав, але знову швидко піднявся і, забувши про свою шаблю, кинувся до Марка битися. Пелих встиг його оперіщити батогом, а тоді, відкинувши свою зброю у бік, накинувся на ворога. Зчепилися два дужих вояки і, тягаючи один одного за барки, воліли добратися до горлянки супротивника. Марко відчув силу ворога і чимдуж став натискати, змушуючи його нахилятися до землі. Та якось враз вони розчепилися і, не піднімаючи очей, метикували, як дошкульніше дістати один одного. Раптом нападник згадав про свою шаблю, і коли його рука вже встигла її витягти з піхов, Марко вихопив з-за халяви чобота ніж і, метнувши у ворога, вразив його нижче горлянки. Той, не зрозумівши, що вже з ножем у грудях, кинувся на Марка з піднятою рукою. Тому нічого не лишалося, як кинутися навтьоки, а супротивник, вигукуючи якісь прокльони, став наздоганяти.

Читати далі

 

ВТІШНІ ЗУСТРІЧІ

Двоє закоханих після вчорашніх взаємних прикрощів, забувши про взаємні докори, ладні були стелитися шовковистою травкою. Непомітно для самих себе залишили далеко позаду вибалок з криницею і опинилися в мальовничому дубовому гаю. О цій порі року солов’ї ще розливалися своїми співами, і вже під них налаштовувались іволги та безліч інших птахів та цвіркунів. Тут їх і накрила ніч, чаруючи все навкруг і навіть їх самих. На галявинці знайшлася наразі копичка з молодим сіном, і закохані повсідалися рядком, підібгавши під себе ноги. У такому чаруючому оточенні розмови були зайвими, і Віктор з Ольгою озивалися один до одного, вгадуючи, яка птаха заводить свої трелі.

Читати далі

 

МІСЯЧНЕ СЯЙВО

Іван засміявся і, підійшовши до Камертона, повів його під вузди до лугового сінокосу. Зофія не зронила жодного слівця. Послідкувала за Іваном, не злазячи з Клясики. Незабаром вони опинилися серед свіжого сінокосу, і до них звідусіль доносилися пахощі щойно скошеного різнотрав’я. Зофія самостійно залишила сідло Клясики і, тримаючи її за повід, збентежено мовчала, стоячи позаду Івана.

Читати далі

 

ПОРАЗКА КОРОЛІВСЬКОГО РУШЕННЯ

Іван побачив, як просто перед містом не стало видно блиску панцирів та шоломів рицарів, і чорна змія татарських вершників потягнулася саме туди. Зенон піднявся в сідлі й, вихопивши шаблю, закричав:

– За Річ Посполиту – вперед!

Загін рвонув з місця в алюр, і вже Іван бачив тільки попереду татарських кіннотників, що нестримно наближалися з криками: «Кесим*, кесим, алла, росула!» Ще здалеку Іван запримітив якогось татарського мурзу. Біля нього щільно неслися верхові, а позаду розвівався мусульманський стяг. «Якийсь батир татарський… Та дідька йому!» – встигла мелькнути думка у Івановій голові, а рука вже потягнулася до мушкета. От уже за мить зіткнуться дві несамовиті сили, й Іван, вловивши незриму мить, устиг вистрелити цьому батиру просто під горлянку. Побачив лише, як той, пустивши повід, відкинувся на спину коня, натягнувши повід. Ця мить і врятувала Івана від шалу зіткнення з ворогом. Ближчі до батиря верхові шарпнулися в його бік, запізно збираючись закрити собою, і в цю навальну проріху вскочив Іван на Багряному, полосуючи збоку по ворогу. Рука з шаблею не знала промаху. Іван ледве встигав: то заганяти шаблю в піддатливі тіла, то, вертячи нею, відтинати руки з кривими шаблями, а то й голови з металевими татарськими шликами на них. Звідусіль чувся дикий рев озвірілих людей і розпачливі крики. Щось перемінилося у бойовому пориві татар, і невдовзі вже ляхи викрикували переможно: «Бий, добивай! Відтісняй! Отримай, собако!»

Читати далі

 

ПРИГОДИ ШАРГОРОДСЬКОЇ СОТНІ

Вслухаючись в це чаруюче звучання всього живого, яке хотіло про себе заявити цієї ночі, Санько в роздумах поринав до Шаргорода. Не втрачаючи пильності, він подумки пестив свою Софійку, пригадував кожну рисочку на її обличчі, а рука тягнулася в порожнечу, відшукуючи принади коханої. Ось він ніби чує биття їхнього первістка, і Софійка все міцніше притискає його долоню до свого живота. Санькові й хочеться притиснутись міцніше, але він боїться завдати шкоди їхньому маляті. Софійка все сильніше тисне його руку до себе, і тут він розуміє, що вже спить. Оговтавшись, відчув, що на його руку давить мішок зі збіжжям, який зсунувся донизу. Холодний піт висипав на чолі Санька, і шалена думка вдарила в мозок: «Заснув, заснув… Не бачити мені ані мого маляти, ані коханої моєї. Прогавив усе, пропаду…»

Читати далі

 

ШЛЯХ НА ЛОЇВ

Проспівавши пісню, дівчата заспішили танцювати, і козаки, немов жеребці, один поперед одного кинулись до дівчат. Під звуки пісні єднались в пари і, кумедно підскакуючи, показували свою завзятість. Андрія з Яремою розпирало від сміху...

Читати далі