КРІЗЬ  ВІКИ  ПРОЙШЛИ  КОЗАКИ


kozakЧитачів цього роману, в першу чергу, цікавитиме, коли і чому на півдні України з’явились войовничі козаки, які відіграли, можна сказати, вирішальну роль у нашій історії. Дослідники мають декілька пояснень походження слова «козак». Так називали неосідлих людей, завжди готових до війни, котрі займалися грабунком та розбоєм на теренах Середньої Азії. Слов’янам це слово стало відоме від половців. Воно має тюркське походження і означало: «сторожа денна і нічна». Кримські татари називали козаками нижчу спільноту ординців, які постійно воювали і від цього отримували здобич. У південних степах України козаки стали відомими вже з середини XV століття, проте їхні розрізнені загони з’явилися набагато раніше. Щоб зрозуміти історичні причини виникнення козацтва в Україні, автору цього роману довелося звернутися до ґрунтовних праць відомих істориків Миколи Костомарова, Андріяна Кащенка, Михайла Грушевського, Дмитра Яворницького, Івана Крип’якевича.

Не можна оминути увагою і сучасного науковця Івана Стороженка, який зробив вагомий внесок у дослідження політичної та військової діяльності Б. Хмельницького у 1648–1652 рр. під час Визвольної війни українського народу. Справжній дивосвіт відкрили мені й роботи науковців Юрія Мицика, Дмитра Наливайка, Ганни Швидько та ін.

Варто прогорнути історію аж до часів панування Золотої Орди, щоб побачити, як свої ж князі, з легкої руки хана Батия, загрузли у міжусобицях та діленні землі і не змогли оборонити Русь від монголо-татарської навали. Знекровив Київську Русь Мстислав Удалий, який був одружений на доньці половецького хана Котяна. Йому вдалося умовити інших князів Руси спільно виступити проти орди Темучина. У 1224 році було зібрано військо з усіх земель сучасної України, яке вирушило шукати татар у глибині степів. На річці Калка, у місцях Приазовського узвишшя, що на південь від сучасного міста Донецька, і сталася битва, яка була дійсно грандіозною за чисельністю військ з обох боків і за своєю жорстокістю. При цьому половці не витримали натиску ординців і кинулись тікати, що привело до розладу у загонах Мстислава Удалого, і вони також почали відступати. Це призвело до того, що русичі були повністю розбиті і втратили тисячі воїнів. Залишився на полі бою тільки Мстислав Київський зі своїм полком, який потім здався на милість степовиків Темучина, і ті, не дотримавши присяги про недоторканість тих, хто склав зброю, передали татарам князів разом з іншими полоненими. Всіх полонених князів поклали на землю під настил, на який сіли обідати переможці, і задушили їх.

Після цього військо Темучина повернулося до Туркестану, а після його смерті, правителем західних країн став вибраний хан Батий. У 1239 році після завоювання верхів’їв Поволжя, суздальської та рязанської земель, остаточного знищення половців він повів свою орду на Київ і у грудні 1240 року підкорив його. Через два роки хан Батий після руйнівних набігів на європейські країни повернув свою кінноту на схід, бо ж дізнався про смерть верховного хана і прагнув посісти його місце. Спроба була невдалою, і верховного хана вибрали без його участі. Хан Батий зупинив свою орду в каспійсько-азійських степах, а його двір розмістився поблизу того місця, де знаходиться нині Волгоград. Звідси були відправлені запрошення князям – з’явитися на поклін до нього, і збиралася десятина з усіх підкорених країн. Проте у XIII ст. Золота Орда внаслідок міжусобиць, спричинених боротьбою за владу, почала розпадатися на окремі орди. Західні загони, що кочували по Криму та у низинах Дніпра, створили окрему орду, і її хан осів у Криму. Починаючи з 1430 року, Хаджі-Гірей остаточно відокремив її від Золотої Орди і став шукати підтримки у Литовського князівства, проте не отримав її. Справу продовжив його син Менглі-Гірей і заручився заступництвом турецького султана і Московського князівства. Після цього Московія стала підбурювати Менглі-Гірея нападати на польські та литовські землі. Внаслідок цих нападів спустошувалися українські села і містечка.

Навесні 1482 року вкотре вже було завойовано Київ, і вся Україна наповнилась невольничим плачем, який не вщухав протягом століть. Населення України не встигало відроджуватись, набирати силу, а нові й нові напади обезлюднювали ці місця. Хто міг і хотів вести осіле життя, перекочовували подалі на північ. Але відбувався і зворотний процес, тому що вільні місця манили до себе охочих на мисливство та рибальство. Збиралися цілі артілі, які увесь теплий сезон у вільних степах полювали на звіра, рибалили, а ще – нападали на нечисленні татарські ватаги, грішили й грабунком купців, а потім, поділившись здобиччю зі старостами своїх зимівників, відсиджувались там у холодну пору.

Неабияке враження справляли на сучасників невеликі загони козаків, які, не маючи ні фортець, ні достатньої кількості зброї, ні грошей, все ж таки сміливо кидались у бій з бусурманською гідрою, яка роздирала Україну, пила кров з її населення, наводила панічний страх на європейські держави, котрі вважали себе сильними і непереборними. Турки і татари перетворили всю Східну Європу на територію, з якої вільно брали ясир і перевозили на невольничі ринки Криму, а далі – в Туреччину, Італію, Францію, Іспанію і навіть досягали африканського узбережжя. Люди стали ляльками долі, коли в одну мить хтось міг перетворитися з багатого власника маєтку і землі на невільника. Християни ставали бусурманами-ренегатами, які забували рідний край і, ставши яничарами, добували здобич для султанів.

WisniowieckiІ от звичайна голота у пошарпаних сірячинах і потертих постолах – це та сила, що сміливо йшла на бусурман, які аж занадто знахабніли і вже встигли перетворити полювання на невільників у досить прибутковий промисел. Збагачені турки і татари з причорноморських міст позичали гроші, давали одяг, зброю і харчі татарській бідноті, а потім з лихвою повертали свої витрати невільниками. Козацтво вступило у боротьбу з татарами: розганяло табуни та отари, якими вони заполонили степ, руйнувало їхні улуси, міста, звільняло невільників. Народ повірив у силу козаків, вони ставали героями, які оспівувались у піснях, а в оповідях – легендарними лицарями. Це притягувало до козацьких лав все більше людей, котрі втратили рідних, поневолювалися землевласниками. Чим далі – тим більше розвивалися і вкорінювалися поняття, що козак має бути вільною людиною, нікому непідвладною, не зв’язаною ніякими повинностями, окрім боротьби з прикордонними ворогами. Хто пристає до козаків, скидає із себе всякі пута і залежить тільки від виборної козацької влади. Свої права козаки відстоювали усіма силами, а оскільки цих людей ставало дедалі більше в Україні, можновладці найближчих країн вже боялися їх. Маючи потребу у захисті від татар, козацькі права поступово починають визнавати місцеві поміщики та представники влади. Так формується наприкінці XVI століття козацький стан, козацьке звання, і безліч люду починає долучатися до козаків, щоб користуватися правами і пільгами. Тепер козацтво набуває великої сили і стає важливим суспільним фактором.

DaszkiewiczПерші набіги проти татар влаштували прикордонні старости, як-от: Остафій Дашкович, князь Костянтин Острозький, а першу Січ за порогами зумів організувати приблизно у 1550 році князь Дмитро Вишневецький. Заклав її на стратегічно вигідному острові Хортиця, який з півночі захищений порогами, а з півдня – непрохідний для великих суден через розгалуженість плавнів. Пізніше татари захопили Хортицю за другим бойовим приступом, а Вишневецький у 1561 році потрапив у полон і героїчно загинув у Царграді (Константинополі). Але цей рух уже не могли спинити ні польські укази («не ходити в поля татарські...»), ні помста татар за руйнацію їхніх улусів. На місце загиблого Вишневецького з’явився Богдан Ружинський, який очолив боротьбу з татарами. Є свідчення того, що цього ватажка коштами підтримувала Москва. Згодом потужним фактором розвитку козацького руху стало непосильне гноблення селян польською шляхтою і спроби окатоличити православне населення України, що викликало нову хвилю обурення українців.

Оглядаючись на минувшину, я висловлюю свою суб’єктивну думку щодо виникнення лицарського козацького ордена на початку XVI століття, проте не міг обійти увагою і ті значущі події, які сталися на території нинішньої України у XIII столітті. Сива давнина відгукується і в нашому сьогоденні, бо таким вже є невблаганний хід історії...