ДЕСЯТНИК ПАВЛО

…Той наблизився і батогом оперіщив по плечах Марка. Він аж зігнувся, та коли нападник хотів ще раз його полоснути, Пелих перехопив пужално* і, вмить обернувши його навколо руки, смикнув так за нього, що той вершник гепнувся на землю через кінську голову. Спритним виявився й вершник, бо зараз же схопився на ноги, силкуючись вихопити шаблю. Та в Марка вороття назад уже не було. Він сплигнув зі свого Лилика і щосили зацідив кулаком у пику напаснику. Той впав, але знову швидко піднявся і, забувши про свою шаблю, кинувся до Марка битися. Пелих встиг його оперіщити батогом, а тоді, відкинувши свою зброю у бік, накинувся на ворога. Зчепилися два дужих вояки і, тягаючи один одного за барки, воліли добратися до горлянки супротивника. Марко відчув силу ворога і чимдуж став натискати, змушуючи його нахилятися до землі. Та якось враз вони розчепилися і, не піднімаючи очей, метикували, як дошкульніше дістати один одного. Раптом нападник згадав про свою шаблю, і коли його рука вже встигла її витягти з піхов, Марко вихопив з-за халяви чобота ніж і, метнувши у ворога, вразив його нижче горлянки. Той, не зрозумівши, що вже з ножем у грудях, кинувся на Марка з піднятою рукою. Тому нічого не лишалося, як кинутися навтьоки, а супротивник, вигукуючи якісь прокльони, став наздоганяти.

Тут за своїми володарями поспішили й коні, і Марко, забігаючи до лісу, озирнувшись, побачив дивину: поранений лях і коні гналися за ним. Та сили стали лишати нападника, і Марко зупинився, дивлячись, як той, кинувши шаблю, силкувався витягти ножа з груднини. Коні також зупинилися і, нервово перебираючи ногами, поглядали на своїх господарів. Ворог завалився головою вперед, і Марко, швидко повернувшись, підібрав шаблю. Перевернув ногою забитого, висмикнув свій ніж і забрав черес зі зброєю.

А на шляху не стихали крики про пощаду, і Пелих, забувши про все на світі, скочив на свого Лилика і, заволавши щось схоже на бойовий клич, кинувся на кривдників простого люду. Побіля возів уже лежало декілька забитих літніх чоловіків, а решту вояки стягували з возів. Щоби коні на возах не понесли від страхіття, їм на голови одягли торби. Проте коні мотали головами, роблячи відчайдушну спробу позбутися свого осліплення і шарпали вози.

Через загальне сум’яття Марка відразу не помітили, і він з усією відчайдушністю використав свою перевагу, прожогом забивши двох ворогів. Та ляхи були спантеличені тільки на мить, і вже на нього накинулося декілька вершників, які були найближче. Дітлахи на возах скористалися з ворожої розгубленості і, повискакувавши з возів, кинулися до лісу, мов ховрашки. Пелих побачив, що декому таки зумів допомогти, і малі порятуються, і тоді закричав щосили:

– Брешете, ляшки! Всіх не переб’єте!

Тепер уже його вірний кінь був затисненим декількома чужими кіньми, і Марко не мав нагоди ухилятися від разючих шабель ворога. Вже з шиї Лилика цабеніла кров, і він, відчуваючи свою кончину, все ж став дибки і передніми ногами відбивався від нападників. Його володар теж був уже посічений шаблями, та все ж тримався, десь у глибині душі надіючись на поміч своєї десятки. Його шабля зуміла зачепити ще одного ворога, але разючий удар в передпліччя вибив козака з кульбаки, і Марко завалився на спину, встигнувши прокричати подумки: «Прости, отче, – за волю гину!..»

Смерть вірного товариша, козака Марка трапилася на очах десятки Години, що, мов вихор, опинилася перед ляхами. Потрясіння від баченого горя, яке настигло безвинних людей, забитих на землі старих, заглушило всяку жалість до ворога.

Козаки, немов на перегонах, повідтинали голови ворогам, які не встигли захиститися своїми шаблями. Решта, витримавши перший наскок десятки Павла Години, стали відчайдушно захищатися, бо вже відчували, що не буде прощення за їхній злодійський напад…

*Пужално – гнучка частина батога.