ВТІШНІ ЗУСТРІЧІ

Двоє закоханих після вчорашніх взаємних прикрощів, забувши про взаємні докори, ладні були стелитися шовковистою травкою. Непомітно для самих себе залишили далеко позаду вибалок з криницею і опинилися в мальовничому дубовому гаю. О цій порі року солов’ї ще розливалися своїми співами, і вже під них налаштовувались іволги та безліч інших птахів та цвіркунів. Тут їх і накрила ніч, чаруючи все навкруг і навіть їх самих. На галявинці знайшлася наразі копичка з молодим сіном, і закохані повсідалися рядком, підібгавши під себе ноги. У такому чаруючому оточенні розмови були зайвими, і Віктор з Ольгою озивалися один до одного, вгадуючи, яка птаха заводить свої трелі.

 

Ольга схилила голову Віктору на коліна, і він став ніжно перебирати пальцями її волосся. Поряд шугнув якийсь хижий птах. Ольга, зойкнувши, схопилася на ноги. Віктор піднявся, і вони застигли в обіймах один одного, дякуючи подумки птаху. Віктор почав пестити її личко, ніжно торкаючись його обрисів. Десь поміж деревами посвітлішало, і Ольга радісно вигукнула:

– Дивись, дивись, який місяць гарний зійшов! Тепер бачитиму твоє обличчя… Я так за ним сумувала.

Після цих тихих слів, вона, відсторонившись, стала пестити своїми вустами його чоло, навмисне прикривати очі, зрідка постогнуючи при цьому від такої насолоди.

Милуючись один одним, закохані якось природно злились у поцілунку, і їхні пекучі вуста бажали ще й ще продовжувати пити насолоду злиття. Довго обоє втішали себе цілунками, і, зрештою, Вікторові вуста стали шукати ще більш принадні закамарки таємничості. Його вуста невідомими манівцями проникли під сорочку і відчули на собі прохолодні тверді перса. Віктор плино* дотикався омріяної жіночої принади, а Ольга, не відаючи себе, своїми гарячими вустами-пухлинками цілувала його міцну шию, торкалася губами, де змогла тільки дістатися, час від часу, кидаючи у простір стогін дівочої втіхи. Від цього дивовижного стогону Віктор шаленів, і йому хотілося чути його ще й ще. Непомітно вони опустились на сіно, і Ольга, підкоряючись волі чоловіка, опинилася нижче від нього. Її тіло від такої незвичності запротестувало, і вона спробувала піднятися, проте чоловіча наснага Віктора вже не дозволила цього. Дівчина не тямила, чому її тіло затремтіло від якогось дивного ознобу, а зуби стали цокати, як під час холоднечі. Вона вже ледве відчувала своє тіло, яким цілковито володарював однісінький у цілому світі її милий. А він, немов у якомусь забутті, блукав руками скрізь, куди тільки штовхала його чоловіча несамовитість. Інколи Ольга приходила до тями і безсловесно благала зупинитися, не доводити її до дівочого гріха. Здавалося, що ніяка сила в цьому світі не змогла б зупинити козацький запал Віктора...

Ольга лежала, закинувши голову, та нараз з-поза спини Віктора побачила величезне яскраве кружало місяця, а з нього зазирав просто їй у вічі лик її татка. Вона хвильку дивилася в оте обличчя, і вже за якусь мить у неї з грудей вирвався шалений крик: «Батечку!.. Я тут!»

Віктора неначе ножем пронизав цей несамовитий вигук, і він пружно підхопився на ноги та рвучко озирнувся. Позаду так само величаво та яскраво світив місяць, а тіні від дерев лежали на травостої довгими ляпками*. Єдине, що вдарило на сполох – так це нічні птахи залопотіли крилами, втікаючи з цього непевного місця. Ольга також схопилася з ложа кохання і, витягнувши вперед руки, сиділа нерухомо, вдивляючись у небесне світило.

– Боженько мій… А де батечко поділись, Вікторе? – вимовила вона відсторонено.

Віктор присів побіля неї, ставши на коліна. Обхопив долонями її личко, став голубити, погладжуючи по щоках, які були мокрими від сліз.

*Плино – час від часу.

**Ляпки – плями.