КУПІЛЬ

Тут вони були самі в охайній кімнаті, і Марійка домовилася з Рузею, щоб їм нагріли води та дали змогу помитися. Рузя швидко відправила до гостей дворового з діжкою, і той наповнив її теплою водою. Марія з полегшенням постягувала із себе поношене лахміття і, закрившись ширмою, стала полоскатися у воді. Іван сидів на лаві і чомусь розгублено слухав, як його жіночка купається. Вуха ловили кожен звук води із-за ширми, а думки витали навколо їхньої подальшої долі: «Куди подітися? Де знайти притулок з коханою, яка носить його дитину?»

Несподівано відсунулась ширма, і він побачив свою Марію, яка вийшла з розпущеним волоссям. Воно огорнуло її, і здавалося, що й обличчя у неї зовсім інше. Шовковисте волосся мало яскраво чорне забарвлення і за прядками приховувало смарагдові очі, які випромінювали з-під чола такий вогонь, що Іван, немовби піднятий невидимою снагою, поволі став підніматися з лави, тримаючи в руках очкурі від холош. Марія з незнаною досі посмішкою на напіввідкритих багряних устах, підступилася, доторкнувшись його кінчиками розбухлих грудей і, не зводячи з нього променистих очей, стала відв’язувати очкур, поклавши Іванові руки на свої оголені плечі.