ВДАЛЕ ПОЛЮВАННЯ

Нарешті пальба затихла, і супротивники з обох сторін прислухалися до наслідків стрілянини. Затріщали гілки, і вже менша кількість нападників, рубаючи шаблями захисток з гілляччя, спробувала добратися до захисників нічного притулку. Не судилося сьогодні харцизякам поживитися чужим скарбом: знову засвистіли стріли, і декілька їх звалилося. Проте трійця завзятих нападників вибралась таки з гілляччя. Одного з них Іван підранив останньою стрілою. Було видно, що стріли закінчилися і у Санька, бо ті, що продерлися, з оголеними шаблями бігли просто на Івана з Романом. Іван, на мить забувши про підстрелену ногу, випростався і кинувся навперейми нападникам. Навскіс махнувши шаблею, зачепив одного з них по груднині, і шабля розітнула кожух разом з тілом. Зловмисник, ніби наткнувшись на щось невидиме, застиг, глянув униз і впав перед Іваном. Козак встиг відхилитися від помаху шаблею ще одного негідника і тієї ж миті помітив, що з грудей його ворога стирчить кінець загостреної шаблі. «Санько прикінчив цього», майнула думка, й Іван побачив, як його товариш, штовхнувши ногою ворога під зад, витяг свою шаблю.

– Цих ми добили. Чи будуть ще?.. Їм тут, як медом намазано, лізуть покидьки, неначе блохи, – вилаявся Санько.

Подивився навкруги та крикнув в темряву:

– Приходьте ще! Почастуємо гарненько! Узнаєте смак козацької шаблі, мерзотники!

Та у відповідь почувся тільки стогін пораненого, який почав прохати допомоги, зрозумівши, що його поплічники програли сутичку. Хлопці трішки вичекали, потім Голота став насторожі, а Іван з Романом волоком притягли пораненого нападника і кинули на землю. Санько наступив йому на горло і, притискаючи до землі, запитав:

– Кажи, сучий хвіст, що вам потрібно від нас? Хто ви такі?!

Поранений махнув рукою на знак того, що говоритиме, і коли Санько попустив, загугнявив:

– Ми давно йдемо за військом, втекли з нього… А у вас хотіли чимось поживитися, бо ви ж... багаті.

Санько ще про щось його розпитував, а той, ослаблений від втрати крові, вже втратив свідомість.

Спати вже ні в кого не було бажання і, зібравшись біля вогнища, мандрівники повісили казан, а дівчата заходились варити м'ясо. Спала одна лише Катеринка, яка довірливо вляглася в ногах батька напроти вогнища, безтурботно згорнувшись клубочком. Іван дивився на ще дитяче личко, і зараз навіть не вірилося, що зовсім недавно над ними вирувала смерть. Йому захотілося, щоб і у них з Марією була така ж чорноброва доця, яку він любив ще не народжену. З любовю поглядав на Марію, яка, пораючись біля казана, ловила його погляди та щасливо посміхалася у відповідь.

Поснідали ще до настання світанку і, нагодувавши коней, Роман з Саньком, який був зі смолоскипом, принесли коням води. Під’їхали двоє вершників від Гурія, повідомивши, що вирушають, а коли побачили навколо забитих злодюг, один з козаків сказав:

– Чули ми нічну стрілянину... Подумали, що ви від вовків відбиваєтесь. Вирішили, що самотужки з ними впораєтесь.

Хлопці мовчали, і тут один із вершників зліз з коня та підійшов до підстреленого нападника. Перевернув його лицем до багаття і здивовано вигукнув:

– Оце тобі й зустріч!.. Та це ж Санько Климань... Він з ватагою втік з війська ще під Белзом. Виявляється, вони весь час за нами плентались. А ми думали: хто весь час провіант краде?