ВИДІННЯ НИКОДИМА

Невдовзі до нього стали долинати крики ординців, а згодом Никодим побачив, як вони довгим ланцюгом скакали один за одним, і, випустивши у бік обителі стрілу, поверталися, щоб зробити нове коло. З монастиря чувся церковний спів, що весь час лунав, наростаючи до високих тонів. У цей час він побачив у небі над монастирем Матір Божу, що ніби стояла на хмаринці в сяйві незвичайного вогню, який обволік її, неначе щитом. Татарські стріли, долетівши до цього щита, билися об нього і летіли на того, хто їх випускав.

Ординці спочатку не розуміли, чому падають їхні стрільці, а коли вже не один десяток лежав, повалений своїми ж стрілами, зчинився переполох, і вони стали снувати туди-сюди, щоб уникнути ураження. У цьому шаленому коловороті вершників, у хмарах стріл, що випускалися по монастирю та видінню Божої Матері над ним, ординці не могли вгомонитися, поки їх не лишилося удвічі менше. Підскочив гонець мурзи і став кричати, закликаючи до зупину, і дехто послухався. Проте були й такі, що не могли зупинитися, і тоді кожен падав з коня, забитий своєю ж стрілою.

Отець Никодим увесь час молився, дивлячись на це дійство, і підспівував голосам, що долинали з монастиря. Деякі з ординців, кинувши зброю, попадали на коліна перед видінням Божої Матері і, склавши руки на колінах, били поклони християнській заступниці. Нарешті видіння на воздусях стало набувати вигляд рожевої з білим хмаринки, яку по вітру понесло в інші простори.

Монастирський спів також став замовкати, і побіля монастиря запала тиша. Було чути лише щебетання птахів та стогін поранених нападників. Перед монастирем знову з’явились ординці та стали піднімати із землі своїх товаришів, які стояли на колінах. Деякі з них, пручаючись, не хотіли підніматися, і тоді старший ординець бив їх канчуком по спині. Спантеличені ординці, закривши лиця від болю, йшли незрозуміло куди, ледве перебираючи ногами.