ДВОБОЇ ІВАНА ГАНЖІ

Щось незрозуміле озвалося в серці Андрія, і воно стривожено та трепетно забилося у грудях.

– Пане полковнику, та не зв’язуйтеся з тими ляхами! Ми їх і самі поб’ємо, ми ж – ваші козаки! – вирвалися слова з уст Андрія раніше, ніж він встиг подумати.

– Поб’єте, я знаю, що поб’єте, а свій смуток зможу тільки цією шаблею зняти, – відповів полковник і взявся за рукоять шаблі.

Підїхали двоє з почту полковника та доповіли, що після перемовин із драгунами знайшовся охочий битися з полковником на кров. Вся десятка Петра стала сідлати коней, щоб разом з почтом виїхати назустріч ворогові, а на віддалі, сажнів за двісті позаду, рухалася решта загону. Зовсім небагато довелося проїхати, і от у полі вони побачили десятка зо три польських драгунів. Полковник наказав усім залишатися на місці, а сам поїхав вперед неспішною риссю.

Від загону поляків також відділився вершник, вирушив назустріч Іванові Ганжі, поправляючи на голові шолом із забралом. Коли вони зблизилися, хлопці почули голос полковника:

– Давай битися очі в очі… Скидай шолом, пане ляше!

Козаки побачили, як поляк відкинув геть шолом, а його світле волосся стало майоріти на вітрі. Вони обоє, схиливши голови один перед одним, привіталися, немов лицарі, та відразу, одночасно вихопивши шаблі, стали шалено битися. У гурті козаків спочатку запала тиша, а потім, як бій розпалювався все запекліше, стали лунати вигуки на підтримку полковника.

Підлужний гарцював на одному місці конем і не міг вимовити нічого, та не зводив очей з полковника, немовби додаючи йому сили у двобої. Обидва вершники володіли всіма хитрощами та мистецтвом двобою на шаблях, тож ніяк не поступалися один одному, а їхні коні у бою були неначе одне ціле зі своїми вершниками. Дзенькіт шабель злився в одне безперервне металеве звучання, і вони, немов вогняні, переливалися та мерехтіли золотавим сяйвом під світанковим сонцем. Не раз уже коні ставали дибки та били одне одного копитами, захищаючи від шабель своїх вершників.

Андрій давно чув про Івана Ганжу як про несамовитого в бою воїна, якому не було рівних у герці. А зараз, побачивши це на власні очі, відчував усю жагу бою разом з полковником.

Здалеку було видно, що когось із них уже поранено, бо обличчя в обох забризкані кров’ю. Щось дике та нелюдське було у цій бійці. Аж раптом всі побачили, як зупинився та піднявся в сідлі польський драгун, і з піднятої руки полетіла його шабля, закрутившись у повітрі. Шалено та одночасно вирвалися переможні крики з грудей козаків, і декілька вершників зі сторони Ганжі кинулися до нього.