КРИВАВИЙ ШЛЯХ

Андрій побачив, що Іван б’ється з двома поляками, і, підскочивши, з люттю рубанув одного ворога поперек спини. Лях, не видавивши із себе ані звуку, мов мішок, завалився на бік. Іван крикнув товаришеві:

– Давай, трощи їх, бо не буде нам дороги додому, Андрію!

Це додало сили, і він, розвернувшись, став рубатися з поляком, який затято насідав на Павла Годину. Той був геть закривавлений і ледве відбивався від кремезного драгуна.

Ще декілька козаків повилітали із сідел від ударів польських шабель, і Андрій помітив, що поляки вже чисельно переважали козаків, але ті впевнено рубалися, прагнучи перемогти драгунів. Уже на одного козака випадало по двоє ляхів, і Андрій знову відчув, що сили полишають його, бо не так спритно відбивається від ворожих вершників.

– Будемо вириватися за моїм сигналом! – гукнув Іван, проте його голос вже не гримів так сильно, як на початку бою.

Андрій прокричав у відповідь лише одне слово:

– Будемо!..

Але їх так щільно обступили польські драгуни, що вирватись було майже неможливо, і бій продовжувався хоч уже і не на рівних, але без явної переваги одної чи іншої сторони. Тут Андрій почув крик Івана і побачив, як його побратим зсувається по череву Гнідка.

– Іване, Іване, я допоможу! Тримайся! – кричав Андрій.

Іван уже лежав на землі, а Гнідко нахилився над ним, ніби закриваючи собою свого хазяїна.

Перевага схилилась на бік драгунів, і от офіцер, відтіснивши своїх убік, став підступатися до Андрія, мабуть, прагнучи й собі дістати перемогу, а то він увесь час перебував під захистом підлеглих, і його шабля ще не закровила жодного козака.

– Кінец тоб’є, холопе! – весь час вимовляв він.

Намагався рубонути по Андрію. Хлопець уже майже вибився із сил, проте вдало відбивав випади не дуже міцного офіцера.

Павла оточили драгуни, і він не міг допомогти Андрієві. Тут підскочив поляк, щоб, мабуть, догодити пану офіцеру і загнати Андрія просто під його шаблю. «Невже це кінець? А як же далі? Як Даринка, синочок?» – проносилися в голові Андрія швидкоплинні думки.

І тут він побачив, як над головою офіцера мелькнув аркан і той, ніби птах, широко розкинувши руки, вилетів із сідла. Гупнув об землю своїми важкими сідницями, а ворогуючих вершників миттєво оточили татари. Хто з поляків не встиг викинути шаблю, був розсічений ординцями.