ПРОЩАЛЬНА ПІСНЯ

Андрія і Тимоша разом з усіма повязали сиром’ятними мотузками та проділи палі поміж руками, проте вони йшли поряд, а Орися була в дівочому ряду недалеко від них. Після ночі відпочинку люди з обраненими та побитими ногами ледве йшли, і погоничі підганяли ударами палиць та нагаями. Невільники потроху набирали хід, але невдовзі, знесилені, стали падати і плутатись під ногами тих, які ще могли йти. Тоді татари продирались до них, відсікали сиром’ятину та добивали. Крики вмираючих, загальний ґвалт та стогін висіли в повітрі постійно: дитина кликала маму, чоловік гукав жінку, яку добивали озвірілі нехристі. Знесилених літніх людей і дітей добивали, колючи шаблею, та скачували зі шляху на узбіччя.

Такого страхіття Андрій не міг уявити собі в самому пеклі, і чим далі вони просувалися на південь, чим вище було липневе палюче сонце, тим більше людей падало із загальної лави, і їх не встигали добивати охоронці. Андрій з Тимошем, незважаючи на молоді роки, теж ледве пересували ноги, на яких уже стали розлазитись добротні колись сапянові чоботи. Піт заливав очі, а на звязаних руках обдерлась шкіра, і вже відчувався не біль, а нібито хтось невидимий пиляв по кістках і тисячі шпичаків втикав у голову Андрія. Ще трохи, і хлопець міг уже звалитися на землю, як почув крики погоничів, щоб зупинилися, і їм стали розносити у шкіряних міхурах воду, яку брали в невеликій річці. Серед них було двоє молодих татарчуків, які, давши води, засміялися, потім полили голови бранців, примовляючи:

– Живий, живий, ходи, ясир, живий!

Хлопці з ненавистю поглядали на заброд, а втім замахали вдячно головами. Знову годували вяленою кониною, а декого примушували їсти силоміць, і люди їли це протухле, пропахле татарським духом мясо.

Недовго дали відпочивати, і лави полонених знову рушили вперед, а позаду чувся стогін вмираючих, тих, хто вже не міг продовжувати цю страшну ходу в неволю. Ніщо не могло зупинити поневолювачів: ні благання пожаліти немічних дітей, ні тіла померлих, що лежали просто на дорозі… Дивно… Вони хоч і іншої віри, але теж чиїсь діти, батьки, сини, проте поводяться, наче нелюди.